Сто прийомів, прикладів і ознак демагогії
- Навішування ярликів. Наприклад, когось називають «ставлени ком», «поплічником» тощо.
- Пафосні промови. Гучні слова, метал у голосі, драматичні жести й повтори створюють виступу таке тло, що сперечатися здається недоречним.
- Апеляція до громадськості або більшості: «Ми всі як один!»
- Цілі і засоби змінено місцями.
- Використання гучних, але невизначених понять, про які відомо лише те, що вони позначають щось хороше, прийнятне для всіх. Наприклад, «демократія», «європейські цінності», «гуманізм» та інші «ізми».
- Використання старих, перевірених історією символів, таких як національні герої, класики, традиційні свята, спеціальний одяг. Старі символи виявляються так міцно вплетені в нові ідеї, що їх практично неможливо від них відокремити, а суперечка, знову ж таки, недоречна
- Акцентування уваги слухача, супротивника, партнера на його власній вигоді. Навіть якщо ця вигода сміховинна проти переваги самого оратора.
- «Проміжний вагон». Помилкове твердження розміщують між правильними і транслюють аудиторії в тому ж ритмі й темпі, що й правильні твердження. Ставку роблять на те, що помилкове твердження не встигнуть оскаржити або ж зовсім не помітять.
- Простонародність. Людям подобається слухати і зважати на думку «одного з нас».
- Акцентування уваги на (спільних) спогадах. Якщо оповідач колись був відомий як чесна, хороша людина, то цілеспрямовано створюють враження, що він такимі залишився.
- Шахрайство. Свідоме використання неправдивих фактів. Коли ж правда спливає назовні, то не змигнувши оком кажуть, ніби змінити рішення занадто пізно - поїзд уже пішов.
- За основу беруть поради будь-якого авторитета, але не вказують, що ці поради було висловлено в інший час і що їх варто розглядати в зовсім іншому контексті.
- Опора на досвід самого оратора або іншої особи. Не можна робити узагальнення з огляду на досвід окремої людини. Як недемагогічний аргумент можна використовувати узагальнений досвід (висновок, зроблений на основі досвіду багатьох).
- Висміювання.
- Підміна серйозного трактування ігровим.
- Погрози.
- Попередження.
- Перебільшення важливості розглянутого питання або навпаки - заперечення його значущості.
- Зосередження уваги публіки на економічній, адміністративній, політичній, сімейній та ін. залежностях опонента.
- Використання символіки, атрибутики, традицій і ритуалів з метою формування або руйнування поведінкових стереотипів.
- Засекречування.
- Вкрай суб’сктивніоцінки (без жодного аргументу).
- Внесения сумбуру в розглянуте питания, плутаний розгляд значущості, новаторства, поширеності питання.
- Присвоєння чужих думок, приписування собі чужих інтересів і оцінок.
- Замість з’ясування причин появи й розширення проблеми займаються пошуком провини та винних.
- Уславлення героїв як прикладу в контексті загальної неблагополучної ситуації.
- Нагадування (як аргумент) про минулі біди і/або досягнення з метою приховування нинішньої безпорадності й байдужості.
- Опис світлого майбутнього з метою відведення уваги від важкого сьогодення й помилок керівництва.
- Поверхова самокритика, метою якої є запобігання змістовному аналізу та реалістичним висновкам з боку інших.
- Безперервна розмова про щось заради досягнення ефекту молотка. Примус багаторазово робити або говорити щось безглузде або неморальне, щоб викликати когнітивний дисонанс.
- Нескінченне обговорення будь-якої теми для створення враження, ніби на предмет розмови справді зважають і виконують щодо нього необхідні дії.
- Апеляція до здорового глузду: «Кожна розсудлива людина розуміє, що..»
- Нагадування про свої заслуги, посади, «погони», нагороди з метою підкреслити власну значущість.
- Підвищення голосу.
- Виступ стоячи (коли всі сидять) або з узвишшя.
- Ігнорування протилежної позиції. Запитання пропускають повз вуха, відповіді дають випадкові, недбалі.
- Кожному запропонованому факту протиставляють випадковий факт і з будь-якої сфери, що не стосусться предмету обговорення. Так створюють враження, нібито наведені опонентом факти не мають жодного значення.
- Маніпуляція за допомогою загальних, позбавлених конкретного змісту фраз, беззмістовний мовленнєвий потік.
- Винесення своєї тези на початок і у фінал обговорення. Прагнення почати обговорения й завершити його.
- Акцент на особистому уважному ставленні до розглянутого питання: «Я довгий час із занепокоєнням стежив…»
- Підкреслення особливої важливості розглянутого питання похвалою автора запитання: «Це найкраще запитання. Добре, що воно з’явилося в порядку денному!».
- Подання своїх побажань у вигляді об’єктивної тенденції, неминучості, з якою можна тільки змиритися й підтримати.
- Сповнений деталей виступ, що описує не досягнуті результати й наслідки, а лише особисту діяльність. Відсутність результатів приховано за потоком слів.
- Вкраплення у виступ окремих разючих фактів, які справляють враження професіоналізму оратора. Водночас відсутній аналіз, а причини й висновки залишаються нерозкритими.
- Гра у факти. Наведення як доказу окремих фактів. Наприклад, одну випадкову думку видають за загальну думку.
- Порівняння непорівнюваного. Якийсь приклад взято з однієї епохи, інший —зовсім з інших часів.
- Підкреслення своєї зацікавленості через недоречне втручання, чисельні запитання, неодноразові виступи. Це впливає як тиск, як фактор, що відлякує тактовну людину.
- Підміна основної теми обговорення. Починають захищати те, що насправді не потребує захисту й перебуває в повному порядку. Після цього залишається враження, що вся критика була зайвою.
- Idem per idem, або доказом твердження служить саме твердження
- Argumentum ad hominem. Замість того, щоб приступити до обговорення питання, починається розмова про інтереси, характер, зовнішність опонента.
- У мовленні так перемежовують брехню і правду, що виникає враження, ніби все сказане — правда.
- Оцінки дають без пояснень того, що з названого підносять як приклад, а що - піддають критиці. Оцінки призначені лише для емоційного впливу: «це добре» або «це погано».
- Перевертання твердження опонента догори дригом,і водночас - ствердження, що опонент суперечить сам собі. Це супроводжує принизлива ремарка: «Не кожен може бути професіоналом у серйозних питаннях…»
- Деякі дріб’язкові деталі або емоційні нюанси роздуваються до непомірної величини.
- Демонстрація своєі особливої поінформованості. Водночас оратор намагається створити враження, що поділився лише дрібкою наявних знань. Володіння інформацією виявляється джерелом престижу.
- Щоб подати свої твердження як істину, у суперечці наводять вирвані з контексту цитати.
- Критика на адресу відсутніх - вони не можуть виступити на свій захист.
- Брехня за принципом: «Брехня має бути досить великою, щоб здаватися правдою».
- Перед тим, як висловити думку, їй дають оцінку. Наприклад: «А тепер — вкрай цінна пропозиція…»
- Ставлять запитання, на які можна відповісти лише «так» або «ні». Ставку роблять на те, що опоненту незручно буде сказати «ні».
- Знеособлення джерела думки/ідеї. «Надійшла пропозиція закінчити нараду…»
- Підваження дієздатності опонента або приниження його здатності думати, зокрема через приписування проблем із пам’яттю. «Ти ж не чуєш» або «у тебе голова вже не працює».
- Ототожнення себе з установою, підприємством, організацією, висловлення своїх думок від імені підприємства або всього колективу.
- Одпочасно ставлять декілька питань, після чого відповіді коментують у стилі: “Питання полягало в іншому…”
- Вказується, хто з шанованих людей в аудиторії чи поза нею міг би підтвердити сказане. Це викликає у слуxaчів довіру й розсіює сумніви.
- У швидкому темпі «жонглюють» цифрами, процедурами, коефіцієнтами. Слухач швидко втрачає здатність орієнтуватися, і демaгог отримує змогу наводити довільні цифри, спираючись на них у своїх міркуваннях.
- Перекладання провини на плечі підлеглих - спроба приховати власну некомпетентність.
- Виокремлення з-поміж підлеглих однієї або декількох осіб. На їхньому прикладі решті (таким самим) викладають урок. Названим працівникам дають прочуханки, щоб начальник мав можливість показати себе в ролі суворого вихователя.
- Організацію ототожнюють із особою, яку критикують або вихваляють. Говорять про конкретну людину, але мають на увазі всю організацію, сферу діяльності, сектор виробництва.
- Виокремлення традиційних недоліків. Можна завжди всюди із заплющеними очима говорити, що планування не продумано, інформація невичерпна, контроль незадовільний, рішення слабкі й не конкретні.
- Хвалять за дрібниці, щоб потім критикувати за серйозні недоліки. Залишається враження об’єктивності того, хто критикує (начальства).
- Дезорієнтування за допомогою одночасно поставлених численних запитань, через що бесіда перетворюється на атаку. Все це супроводжує безсилля й обурення тих, хто відповідає. Натомість той, хто ставить запитання, може стверджувати, що відповіді відсутні.
- Вимальовується або моторошна, або світла картина майбутнього. Висновок, який має зробити аудиторія: щоб уникнути гіршого або досягти прекрасного, слід слухатися оратора, поважати його і виконувати його вимоги.
- Наводиться такий довгий перелік зробленої або невиконаної рoботи, або ж настільки детальний список недоліків, який ніхто не в змозі запам’ятати, порівняти, врахувати, змістовно проаналізувати.
- Розмова тривалий час крутиться довкола одного-двох випадкових питань, висмикнутих із контексту великої проблеми. У підсумку йдеться: «Досить обговорень! Ретельний аналіз показав, що…». Після чого формується відповідне для своїх потреб рішення.
- Симуляція самокритики.
- Моралізаторство, догана, представлення чогось вже добре відомого як нового, спроба переконати всіх у актуальності знайомих усім фактів. Все це робиться з метою безпідставного висунення на перший план самого себе.
- Вказівка на неправильно обраний для розгляду питання час. Спочатку заявляють: «Ще рано, час формувати рішення ще не настав». Потім запитують: «Де ти був раніше? Рішення вже сформовано, і нічого вже не вдієш»
- Посилання на особисті особливі завдання, які нібито самі мають вирішити проблему.
- Неадекватно агресивна реакція на недоліки підлеглих з метою приховання власних недоліків
- «Заведи козу». Складні обставини несподівано стають ще більш складними (завдяки цілеспрямованому впливу). Коли пізніше відновлюється колишнє становище, то всім здається, що тепер воно цілком задовільне.
- «Блошина обіцянка». Обіцяють що-небудь незначне або ж взагалі нічого не обіцяють, обгрунтовуючи це несприятливими зовнішніми обставинами. Цим приховують власну сліпоту й відкладають на майбутнє вибух невдоволення.
- «Обертання фантастичного колеса» («Клубок мрій»). Будують все більш фантастичні плани й роблять їхнє уточнення, насправді ж досягнення відсутні. Фантастичне колесо може крутитися доти, доки в контролюючих органів не забракне терпіння.
- Посилання на наукові обгрунтування, хоча наукові дослідження або експерименти насправді не було проведено.
- Стратегія, що базується на конформізмі. Натякають, що всі думають або поводяться певним чином: «Ти ж не хочеш відрізнятися від інших?». Або запитують: «А я в чому винен? Люди всюди поводяться саме так». Можна призначити одразу кількох ораторів, які скажуть саме ті речі, про які домовилися заздалегідь — тоді буде створено становище, за якого висловлення відмінної думки здаватиметься ганебним.
- Людей запрошують до участі в процесі формування рішення, щоб створити враження участі, у надії на те, що вони проголосують за рішення, в обговоренні яких насправді не могли брати участь через недостатню підготовку, відсутність інформації або ігнорування їхньої думки.
- Заклики до одностайності. Навіть у Стародавньому Римі знали, що за одноголосним рішенням зазвичай ховається деспот або обманщик.
- Якщо начальству вдається відкинути всі пропозиції підлеглих, воно може не боятися помилитися або зробити (вирішити зробити) щось неправильно. Якщо пропозицію підлеглих буде реалізовано незважаючи на заборону, то можна говорити «про успіхи нашого колективу». У разі невдачі можна згадати про те, що зроблено це було без дозволу. Оскільки таке начальство «завжди має рацію», воно міцно сидить на своєму місці або впевнено рухається вгору по кар’єрних сходах.
- «Ластівка». Керівний працівник, впевнений у тому, що він має залишатися таким, попри сферу діяльності, у якій йому належить працювати, і попри завдання, які він виконуватиме. Він всіляко намагається приховати свою некомпетентність. Змінює тему розмови, уникає деталей, стверджуючи, що «це занадто низький (примітивний) для мене рівень». Організовує збори, виголошує довгі промови. У стороннього спостерігача виникає враження, що це енергійна, ініціативна, старанна і принципова людина. У тіні залишається те, що оратор некомпетентний і заважає нормальному змістовному робочому процесу, що він неморальний і розбещує людей, формуючи збочені орієнтири
- «Бойовий льотчик». Керівний працівник, який під будь-яким приводом намагається триматися подалі від свого робочого місця. Прагне прилаштуватися в комісії, раді, комітеті, щоб постійно перебувати на зборах, де можна без будь-якої відповідальності щось говорити або не говорити зовсім. Своє розумове безпліддя в комісіях така людина обгрунтовує завантаженістю на роботі. На роботі пояснює власну сліпоту високим громадським навантаженням. Коли керівний працівник зрідка з’являється у свой організації, то без розбору «випалює» все підряд і знову зникає. Після його відходу залишаються сльози й образи. Завдяки демагогічному ефекту, сторонньому глядачеві здається, ніби цей працівник сильна людина, яка оперативно веде справи i вміє вживати рішучих заходів.
- Безпідставна похвала. Цей прийом діє двояко «Похвали дурня - він і радий старатися». Як це не дивно, але навіть пласкі й вульгарні компліменти роблять людей поступливими й уважними. На людей, що спостерігають за тим, як когось безпідставно хвалять, все це впливає як критика на їхню власну адресу.
- Безпідставний осуд. Безпричинний, раптовий напад, звинувачення невідомо в чому ошелешує жертву нападу. Поки жертва стане приходити до тями, напад вже закінчився, громадська думка сформувалася, вигоду поділили, когось звільнили, когось залишили ні з чим. Після цього людина, яка виконала цей прийом, як захист використовує якесь прислів’я на кшталт «ліс рубають- тріски летять» або ж заявляє, що цілком зрозуміло, що «сталася помилка». Періодична критика особистих якостей людини травмує. Так можна знищити людину: вона вже не віритиме ні у свої здібності, ні у своє майбутнє, втратить будь-яке бажання працювати. Зрештою демагог покаже на неї пальцем і пояснить всім, що такий працівник не годиться для своєї посади, а про підвищення не може бути й мови.
- Заява, що ті чи ті дії виконують за наказом або розпорядженням вищого керівництва. Тому виконавці за отриманий результат ніякої відповідальності не несуть (нехай начальство саме й відповідає).
- Йдеться не про недоліки, а про створені на випадок наслідків резерви.
- Йдеться не про роботу або досягнення й недоліки, а про майбутні плани. На зміну одним планам приходять інші, і тоді вже якось дивно згадувати попередні задуми й обіцянки, обговорювати їхнє виконання.
- Апеляція до традиційних (об’єктивних) труднощів. Наприклад, «начальство звертає на справу недостатньо уваги», «матеріально-технічний складник залишає бажати кращого». «конкретної допомоги було надано недостатньо», «умови праці незадовільні», «відсутні належні кадри».
- Періодичне особисте звернення до начальства. Так намагаються створити враження близькості до начальства. Начальству, до якого підлабузнюються в такий спосіб, складно піддавати сумніву приховану під шаром підлабузництва думку й висловитися проти.
- Спочатку критикують себе в дрібницях, а потім приписують собі всі заслуги.
- Вказують на некомпетентність, необ’єктивність, поверховість, безсистемність контролюючої сторони.
- Несподіване визнання себе винним у всьому. Це змушує обеззброєного обвинувача заніміти, розчулитися, поспівчувати. Лежачого ж не б’ють.
І т. ін.